Материнство — тонка матерія. Коли про нього говорять, зображують щастя, радість, захват. Так і є, але як і в будь-яких відносинах, де вас більш ніж один, в материнстві є місце для страхів, почуття провини, тривожності. Особливо, якщо ти — мама, яка віддала перевагу роботі, ніж декретній відпустці.
З власного досвіду та досвіду моїх подруг, які не залишили роботу, знаю, що через це відчуття проходять більшість жінок, якщо не всі. Нам здається, що ми чогось дитині не додаємо, недостатньо приділяємо уваги.
Я вперше зіткнулася з ним, коли моїй донці було 5 місяців, а я була вимушена вийти на роботу. До обіду я навчалася в університеті, а після пар неслася на інший кінець Києва викладати англійську в дитячому садочку. Я поверталася додому пізно увечері й сил на виконання материнських обов'язків у мене просто не вистачало. З другою донькою історія повторилася.
Я повинна була бути ідеальною мамою, тобто в моїй уяві такою, яка встигає все. Думаю, не потрібно говорити, що такою я не була.
Мені здавалося, що я постійно щось роблю не так, позбавляю дітей уваги, любові, адже я працюю. У мене не було права на себе та власні бажання. Я — мати, а мати повинна, в першу чергу, займатися дітьми. І якщо пояснити, чому я працюю, я могла, то знайти пояснення посиденькам з подругами, бажанню усамітнитися, провести якусь частину відпустки без дітей — ні. Це не значить, що я цього не робила. Робила, але за провиною геть не відчувала задоволення. В якійсь момент мені навіть здалося, що коли ти стаєш мамою, ти нібито втрачаєш право на себе.
Але в цьому і є пастка – неможливо любити та віддавати, коли у тебе всередині пусто. Неможливо виховувати щасливих дітей, якщо ми самі відчуваємо себе жалюгідно.
Девід Бернс, американський психотерапевт, доктор медичних наук, каже, що основна причина відчуття провини — це ідея про те, що я — погана людина. «Погана мати» – це саме той ярлик, який навішують на себе багато жінок, що працюють, і який причепила на себе я.
Мені знадобилося багато часу, години психотерапії та самокопання, щоб розплутати цей вузол.
Нещодавно, дописуючи наступну главу книги, я наштовхнулося на цікаве дослідження, проведене у 2015 році. Його автором була Kathleen MacGinn, професор Гарвардської школи бізнесу. В досліджені взяли участь більш ніж 100 000 чоловіків та жінок з 29 країн світу. Якщо коротко, в результаті цього дослідженні було доведено, що діти мам, які працюють, виростають не менш щасливими, ніж діти жінок, яки присвятили себе дому та господарству.
Крім того, доньки мам, які працюють, частіше досягають вищих результатів в кар'єрі, отримують вищу зарплатню та частіше займають керівні посади.
Що не менш цікаво — так це вплив на синів. Він не пов'язаний з доходом чи роботою, оскільки тут більшу роль відіграє батько, але тісно пов'язаний з гендерною рівністю. Сини, чиї матусі не відмовилися від кар'єри, частіше обирають для відносин жінок, які працюють та дотримуються поглядів про рівноправ'я статей, як на роботі, так і в житті.
Чому мені це дослідження не зустрілося раніше?
Від себе можу додати, що коли я реалізована, займаюся улюбленою справою (як от зараз пишу цю статтю), дозволяю собі себе ж балувати, в мене з'являється більше бажання проводити час з близькими якісно, не відволікаючись на справи, телефон, соціальні мережі.
А ще я переконана, що навчити дітей бути щасливими можна лише на власному прикладі. Тому, якщо робота для вас є не лише необхідністю, але й складовою щастя, можливо, варто подумати, як поєднати ці дві складові: материнство та самореалізація.
Читай також Зворотна сторона надмірної любові матері до дитини
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram