В останню суботу листопада в Україні вшановують роковини Голодомору. Як говорити на цю тему з дітьми так, щоби не травмувати їх, розповіла для Освіторії упорядниця збірки творів про Голодомор для дітей 6–12 років «Зернятко надії» Людмила Юрченко.
Розмовляти на цю тему треба тоді, коли дитина починає усвідомлювати, що відбувається навколо неї. Найкращий момент для цього, коли малюк сам запитує. Мій син почав цікавитися цією темою, коли йому було 4 роки. Під час акції вшанування пам’яті жертв Голодомору він побачив фотографії з дуже худими людьми. Почав розпитувати, чому вони такі. Пояснила, що від голоду. Відверто розповіла йому про трагедію, яку пережив наш народ. Не варто нічого вигадувати, дитині треба казати правду.
Можна й не чекати, доки дитина спитає про Голодомор, а самому завести про це мову. Але маєте бути впевненими, що малюк адекватно на це відреагує.
Апелюйте до позитивних емоцій — добра, співчуття, бажання допомогти. Моторошних подробиць уникайте, бо це може налякати і травмувати дитячу психіку. Якось знайома розказувала, як вихователька в дитячому садку переповідала історії про людожерство під час Голодомору. Діти після цього плакали й погано спали. Говорити про Голодомор треба так, щоби ця тема не викликала страху.
Коли розказуємо дітям про Голодомор, наше завдання — викликати співчуття й дати розуміння, що це була велика трагедія для українського народу. Дітям варто сказати: «Ви думаєте, що вам бракує одягу чи їжі, а були часи, коли діти мріяли про шматочок хліба». Треба виховувати в них шанобливе ставлення до цього продукту. Розказувати, що ним не можна розкидатися і треба шанувати кожну крихту.
Напередодні роковин Голодомору кілька років тому їздила в школу, щоби розказати дітям про Голод. Вони питали: «А чому люди тоді голодували?» Мають розуміти, що це була спланована владою акція. Тоді був урожай, але збіжжя в людей відбирали, а сади вирубували. Навіть жорна ламали, щоби вони не могли перемолоти знайдене десь зерно. Діти мають знати, що в ті часи одні люди знищували інших навмисно.
2010 року зрозуміла, що в Україні є проблема з адекватною художньою літературою на тему Голодомору для дітей молодшого шкільного віку. Виникла ідея створити таку збірку. Поширила інформацію серед авторів, за кілька тижнів почала отримувати перші твори. Після прочитання деякі відсіювала — низької якості та ті, у яких було багато натуралізму. Деякі довелося переробити й підредагувати.
Потім усі відібрані мною твори перечитувала психолог Людмила Гридковець. Вона забракувала ще частину творів. Книжка «Зернятко надії» вийшла через рік у львівському видавництві «Свічадо». До першої частини увійшли казки, у другій розміщені оповідання, нариси та вірші. Збірка розрахована на різний вік — від дитячого садка до середньої школи. Найкраще читати її в родинному колі.
Їм більше підійдуть мультфільми. Але перед тим, як показувати дітям, дорослі мають самі їх переглянути. Коли ми разом з учителями однієї київської школи шукали, що можна було б дітям показати на цю тему, натрапили на один мультик. Виявився моторошним. За сюжетом, потворна істота, яка уособлює голод, полює на дівчинку. Там не було жодної інформації — хто та мара й чого прийшла. Коли дивилися, навіть нам, дорослим, стало страшно. Дітям такі не можна показувати, будуть шкідливими й руйнівними для їхньої психіки.
Зупинилися на роликах, які цього року видав Інститут національної пам’яті. В одному з них хлопчик із сьогодення приносить дівчинці, яка тулить до грудей колоски серед хлібного поля, яблуко. Потім він опиняється біля пам’ятника дітям, які загинули під час Голодомору, — бронзової дівчинки з колосками. Ролик вийшов хорошим і чуттєвим. У ньому все зрозуміло.
Для малих такі зустрічі навряд чи стануть цікавими. А от для учнів 6–9-го класів можуть бути сильними враженнями. Візуалізація тих подій — свідок, якісь артефакти, які може з собою принести, — справляє потужний вплив і запам’ятовується. Але треба бути обережним. Моя покійна бабуся пережила Голод. Коли розповідала мені про це, озвучувала страшні речі. А вони можуть негативно вплинути на дитячу психіку. Тому перед тим, як запрошувати свідка Голодомору до школи, вчителям варто з ним поговорити. Розпитати, що пам’ятає і про що збирається говорити з дітьми. Краще попросити, щоби страшних подробиць уникали.
Треба розповісти, чому ми повинні не забувати тих, хто помер у Голодомор. Навіть якщо в дитини виникнуть стривожені почуття, смуток і сльози, не переживайте. Це — нормальна реакція. Діти переживають такі відчуття, коли переглядають фільми чи мультики з драматичними елементами, а тут — реальна історія. Так відбувається катарсис. Нам треба зрозуміти, що в День пам’яті жертв Голодомору народ повинен зібратися воєдино, щоби позбутися тієї рани й болю.
{{read_more|Читайте також| 5782, 4534}}
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram